| rdfs:comment
| - Bei der Dedition (lat. für Kapitulation, Unterwerfung, Übergabe) handelte es sich ursprünglich um eine Institution des antiken römischen Völkerrechts. (de)
- Дедитиции (лат. dediticii) в Римской империи считались одним из трех классов вольноотпущенников, причем самым низшим и бесправным из них. Дедитиции являлись классом людей, которые не были рабами, но также не были ни римскими гражданами (cives), ни латинами (то есть обладателями латинских прав). Так обстояло по крайней мере, еще во времена Ульпиана (III век н. э.). (ru)
- In the Roman Empire, the dediticii were one of the three classes of libertini. The dediticii existed as a class of persons who were neither slaves, nor Roman citizens (cives), nor Latini (that is, those holding Latin rights), at least as late as the time of Ulpian. Dediticii who were former slaves were perceived as a threat to society, regardless of whether their master's punishments had been justified, and if they came within a hundred miles of Rome, they were subject to reenslavement. (en)
- Los dediticii (palabra latina, en singular, dediticius) en la Antigua Roma, originalmente eran las personas que habían hecho una deditio in fidem, una rendición incondicional a Roma. Como consecuencia, los romanos regulaban su estatus para toda la comunidad, perdiendo toda existencia política, pero usualmente, restableciendo su estatus anterior, antes de la rendición. La lex Aelia Sentia del año 4 creó una categoría de esclavos culpables de determinados delitos que eran libertos "con las mismas condiciones que el de los extranjeros que habían tenido una deditio. Si un esclavo era puesto en cautividad por su dueño como castigo, o lo marcaban o torturaban por un delito y lo condenaban, lo entregaban para luchar con bestias salvajes o lo enviaban a una escuela de gladiadores (ludus). Si pue (es)
- Nel diritto romano, la deditio (lett.: , capitolazione), in italiano dedizione, era un istituto giuridico che poneva una comunità (detta dedita) nel transitorio potere normativo di Roma. In seguito, il comandante romano, consultandosi con il suo consilium, decideva se restituire l'autonomia alla comunità dedita, scelta che doveva essere infine ratificata dagli organi di stato romani. Ad ogni modo, alla comunità dedita, sebbene sottomessa in tutto e per tutto a Roma, veniva comunque garantita la vita e la libertà, grazie al concetto di fides. (it)
- Дедитиції (лат. dediticii) — в Стародавньому Римі неповноправні піддані. За різними оцінками вони становили 1/4-1/3 населення імперії. До дедитиціїв причислялися 3 категорії. Першу і найбільшу складали племена підкорені після тривалого опору і які врешті капітулювали без договору який забезпечував би їм якісь права. Причому статус поширювався не лише на людей часів римського завоювання, але й на їх нащадків. По-друге, дедитиціями вважалися варвари примусово поселені на римських землях. Третьою групою були вільновідпущеники які до того були засуджені за кримінальні злочини або ж яких заклеймлені паном. (uk)
|
| has abstract
| - Bei der Dedition (lat. für Kapitulation, Unterwerfung, Übergabe) handelte es sich ursprünglich um eine Institution des antiken römischen Völkerrechts. (de)
- In the Roman Empire, the dediticii were one of the three classes of libertini. The dediticii existed as a class of persons who were neither slaves, nor Roman citizens (cives), nor Latini (that is, those holding Latin rights), at least as late as the time of Ulpian. The civil status of dediticii was analogous to the condition of a conquered people who did not individually lose their freedom, but as a community lost all political existence as the result of a deditio, an unconditional surrender. A person who became a subject of the Empire through a deditio (that is, a person who was a dediticius) was excluded from the universal citizenship extended to all freeborn inhabitants of the empire under the Constitutio Antoniniana. The Lex Aelia Sentia provided that, if a slave was put in bonds by his master as a punishment, or branded, or put to the torture for an offence and convicted, or delivered up to fight with wild beasts, or sent into a gladiatorial school (ludus), or put in confinement (custodia), and then manumitted either by his then owner, or by another owner, he merely acquired the status of a peregrinus dediticius, and had not even the privileges of the ius Latinum. The peregrini dediticii were those who, in former times, had taken up arms against the Roman people, and being conquered, had surrendered themselves. They were, in fact, a people who were absolutely subdued, and yielded unconditionally to the conquerors, and, of course, had no other relation to Rome than that of subjects. The form of deditio occurs in Livy. Dediticii who were former slaves were perceived as a threat to society, regardless of whether their master's punishments had been justified, and if they came within a hundred miles of Rome, they were subject to reenslavement. (en)
- Los dediticii (palabra latina, en singular, dediticius) en la Antigua Roma, originalmente eran las personas que habían hecho una deditio in fidem, una rendición incondicional a Roma. Como consecuencia, los romanos regulaban su estatus para toda la comunidad, perdiendo toda existencia política, pero usualmente, restableciendo su estatus anterior, antes de la rendición. La lex Aelia Sentia del año 4 creó una categoría de esclavos culpables de determinados delitos que eran libertos "con las mismas condiciones que el de los extranjeros que habían tenido una deditio. Si un esclavo era puesto en cautividad por su dueño como castigo, o lo marcaban o torturaban por un delito y lo condenaban, lo entregaban para luchar con bestias salvajes o lo enviaban a una escuela de gladiadores (ludus). Si puesto en confinamiento (custodia), y luego manumitido por su entonces propietario, o por otro propietario, simplemente adquiría el estatus de peregrinus dediticius, y ni siquiera obtenía los privilegios del ius Latinum. Así, durante el Imperio, los dediticii eran una de las tres clases de libertos. Eran una clase de personas que no eran esclavos, ni ciudadanos romanos (cives), ni tampoco latini (es decir, aquellos que tenían derechos latinos), al menos hasta los tiempos de Ulpiano. Los dediticii eran percibidos como una amenaza para la sociedad, independientemente de si los castigos de su amo habían sido justos o no, y si se encontraban a menos de cien millas de Roma, volverían a estar sujetos a una nueva esclavitud. También fueron excluidos de la ciudadanía universal extendida a todos los habitantes del imperio que habían nacido libres por una de las disposiciones de la Constitutio Antoniniana. (es)
- Nel diritto romano, la deditio (lett.: , capitolazione), in italiano dedizione, era un istituto giuridico che poneva una comunità (detta dedita) nel transitorio potere normativo di Roma. In seguito, il comandante romano, consultandosi con il suo consilium, decideva se restituire l'autonomia alla comunità dedita, scelta che doveva essere infine ratificata dagli organi di stato romani. Ad ogni modo, alla comunità dedita, sebbene sottomessa in tutto e per tutto a Roma, veniva comunque garantita la vita e la libertà, grazie al concetto di fides. I dediticii, ossia i non-Romani, formalmente privi di ogni altra appartenenza cittadina, rappresentavano anche coloro che erano stati accomodati nei confini dell'impero e che vennero esclusi dall'attribuzione della cittadinanza romana dalla Constitutio Antoniniana, anche se l'interpretazione di tale esclusione, riportata dal papiro di Gießen, è complessa. (it)
- Дедитиции (лат. dediticii) в Римской империи считались одним из трех классов вольноотпущенников, причем самым низшим и бесправным из них. Дедитиции являлись классом людей, которые не были рабами, но также не были ни римскими гражданами (cives), ни латинами (то есть обладателями латинских прав). Так обстояло по крайней мере, еще во времена Ульпиана (III век н. э.). (ru)
- Дедитиції (лат. dediticii) — в Стародавньому Римі неповноправні піддані. За різними оцінками вони становили 1/4-1/3 населення імперії. До дедитиціїв причислялися 3 категорії. Першу і найбільшу складали племена підкорені після тривалого опору і які врешті капітулювали без договору який забезпечував би їм якісь права. Причому статус поширювався не лише на людей часів римського завоювання, але й на їх нащадків. По-друге, дедитиціями вважалися варвари примусово поселені на римських землях. Третьою групою були вільновідпущеники які до того були засуджені за кримінальні злочини або ж яких заклеймлені паном. Дедитиції не мали прави жити в самому Римі, отримати римське громадянсто, складати заповіти чи згадуватися в заповітах як спадкоємці. Були виключені з дії едикту Каракалли (Constitutio Antoniniana) 212 року за яким усім жителям імперії дарувалося римське громадянство. Статус дедитиціїв був скасований лише Юстиніаном. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)