| rdfs:comment
| - Mein Name sei Gantenbein ist ein Roman des Schweizer Schriftstellers Max Frisch. Er wurde im Herbst 1964 veröffentlicht und zählt gemeinsam mit Stiller und Homo faber zu Frischs Prosa-Hauptwerk. Frisch greift in Mein Name sei Gantenbein mit der Frage nach der Identität eines Menschen und seiner sozialen Rolle ein Hauptthema seines Werks auf. Der Erzähler erfindet für sich nach einer gescheiterten Beziehung wechselnde Identitäten, um der eigenen Erfahrung aus unterschiedlichen Blickwinkeln nachzuspüren. Der spielerische Umgang mit Biografien und Fiktionen folgt dem Motto „Ich probiere Geschichten an wie Kleider“ und findet in einer literarischen Montage kurzer Erzählabschnitte seine formale Umsetzung. (de)
- Mein Name sei Gantenbein (roughly "[Let] my name be Gantenbein") is a 1964 novel by the Swiss writer Max Frisch. It was translated into English in 1965 by Michael Bullock as A Wilderness of Mirrors; this translation was later reprinted under the title Gantenbein in 1982. The novel features a narrator who recounts a multitude of dislocated, fragmented stories, which together reveal certain traits and patterns. (en)
- «Назову себя Гантенбайн» (нем. Mein Name sei Gantenbein) — роман швейцарского писателя Макса Фриша 1964 года. Относится к ключевым произведениям автора наряду с «Homo Фабер» и «Штиллером». Русский перевод романа, выполненный С. Аптом и Л. Лунгиной, был впервые опубликован в 1975 году в журнале «Иностранная литература». (ru)
- Le Désert des miroirs est un roman de l'écrivain suisse Max Frisch publié à l'automne 1964. Son titre original allemand est Mein Name sei Gantenbein, ce qui signifie à peu près « Supposons que mon nom soit Gantenbein ». Il a également été publié en anglais sous le titre A Wilderness of Mirrors, et réédité chez Gallimard en 1966. Le Désert des miroirs est considéré, conjointement avec (de) et Homo Faber, comme étant le chef-d'œuvre de la littéraire en prose de Max Frisch.[réf. nécessaire] (fr)
- «Нехай мене звуть Ґантенбайн» (нім. Mein Name sei Gantenbein) — роман швейцарського письменника Макса Фріша, написаний 1964 року. Роман будується на припущенні, що людині дано змінюватися безкінечно й повністю вільно. Фріш дозволяє своєму героєві прожити відразу декілька життів, ставить одночасно декілька досліджень на тому самому майданчикові. В романі відсутня єдина дія, яка розвивалася б послідовно, нема характерів, які розкривалися б поступово. Автор зайнятий іншим. Певна умовна особа — мовець, який веде розповідь, вигадує собі, а заодно й персонажам, з якими він подекуди зливається, можливі біографії та втілення. Сюжет розбирається на епізоди, багато з яких починаються зі слів: «Я уявляю собі…». Введені таким чином історії мають принаймні по два варіанти: праворуч підеш — ліворуч п (uk)
|
| has abstract
| - Mein Name sei Gantenbein ist ein Roman des Schweizer Schriftstellers Max Frisch. Er wurde im Herbst 1964 veröffentlicht und zählt gemeinsam mit Stiller und Homo faber zu Frischs Prosa-Hauptwerk. Frisch greift in Mein Name sei Gantenbein mit der Frage nach der Identität eines Menschen und seiner sozialen Rolle ein Hauptthema seines Werks auf. Der Erzähler erfindet für sich nach einer gescheiterten Beziehung wechselnde Identitäten, um der eigenen Erfahrung aus unterschiedlichen Blickwinkeln nachzuspüren. Der spielerische Umgang mit Biografien und Fiktionen folgt dem Motto „Ich probiere Geschichten an wie Kleider“ und findet in einer literarischen Montage kurzer Erzählabschnitte seine formale Umsetzung. (de)
- Mein Name sei Gantenbein (roughly "[Let] my name be Gantenbein") is a 1964 novel by the Swiss writer Max Frisch. It was translated into English in 1965 by Michael Bullock as A Wilderness of Mirrors; this translation was later reprinted under the title Gantenbein in 1982. The novel features a narrator who recounts a multitude of dislocated, fragmented stories, which together reveal certain traits and patterns. (en)
- Le Désert des miroirs est un roman de l'écrivain suisse Max Frisch publié à l'automne 1964. Son titre original allemand est Mein Name sei Gantenbein, ce qui signifie à peu près « Supposons que mon nom soit Gantenbein ». Il a également été publié en anglais sous le titre A Wilderness of Mirrors, et réédité chez Gallimard en 1966. Le Désert des miroirs est considéré, conjointement avec (de) et Homo Faber, comme étant le chef-d'œuvre de la littéraire en prose de Max Frisch.[réf. nécessaire] Dans le roman, un narrateur anonyme raconte une multitude d'histoires fictives, qui révèlent ainsi différents traits de caractère et de motifs. (fr)
- «Назову себя Гантенбайн» (нем. Mein Name sei Gantenbein) — роман швейцарского писателя Макса Фриша 1964 года. Относится к ключевым произведениям автора наряду с «Homo Фабер» и «Штиллером». Русский перевод романа, выполненный С. Аптом и Л. Лунгиной, был впервые опубликован в 1975 году в журнале «Иностранная литература». (ru)
- «Нехай мене звуть Ґантенбайн» (нім. Mein Name sei Gantenbein) — роман швейцарського письменника Макса Фріша, написаний 1964 року. Роман будується на припущенні, що людині дано змінюватися безкінечно й повністю вільно. Фріш дозволяє своєму героєві прожити відразу декілька життів, ставить одночасно декілька досліджень на тому самому майданчикові. В романі відсутня єдина дія, яка розвивалася б послідовно, нема характерів, які розкривалися б поступово. Автор зайнятий іншим. Певна умовна особа — мовець, який веде розповідь, вигадує собі, а заодно й персонажам, з якими він подекуди зливається, можливі біографії та втілення. Сюжет розбирається на епізоди, багато з яких починаються зі слів: «Я уявляю собі…». Введені таким чином історії мають принаймні по два варіанти: праворуч підеш — ліворуч підеш… Наприклад, чоловік та жінка розстаються після проведеної разом ночі. Далі можливими є два шляхи: герой їде й тим самим припиняє щойно розпочату історію, або ж вона стає його життям. Побачивши на мить кадр з власного майбутнього життя, людина розуміє: якщо в жінки, яка чекатиме на нього через багато років на аеродромі, чорне волосся й сірі очі, значить, він той, хто тоді від неї поїхав. Фріш не дає «додивитись» долі своїх героїв до їх природного кінця. Справа, вважає він, полягає не стільки в тому, чим «все скінчиться», скільки в сутності людини. В пошуках сутності він вільно міняє історії персонажів, міняє, за власним зізнанням, як сукні. В романі «Нехай мене звуть Ґантенбайн» розказано, наприклад, про акторку Лілю, жінку прекрасну та вітряну. Але пізніше мовець відмовляється від попереднього наміру й робить Лілю італійською графинею. Він змінює справи Лілі та її зв'язки з людьми так же легко, як колір її волосся. Де ж, коли і в якому місці Ліля була більш за все самою собою? Блискуча знахідка автора — Ґантенбайн починає видавати себе за сліпого. «Сліпий» не бачить омани, непомітно веде закинуте домашнє господарство й підбирає загублені дружиною речі. Але той же образ дозволяє знайти й інший підхід до проблеми: сліпий — це той, хто невільно сприймає людей такими, якими вони хочуть здаватись; той, перед ким легко грати будь-яку роль. Неочікуваним робом при цьому правду й брехню в романі стає важко розрізнити: «Він зустріне пана, який щойно казав про свободу культури, й спитає, чи є в залі ще один пан, який грав такуж важливу роль при Гітлерові, й не побачить, що це той же пан». Чи може бути, що «сліпота» для самого Ґантенбайна — це шанс звільнитися від ревнощів, підозрілості, егоїзму, розвинути найкращі сторони своєї особистості? Але якщо мова йдеться про любов, то, як каже сам мовець, «до чого лицемірство?» Адже й силою любові, без образливого розіграшу, можна пробачати, забувати себе і бути, не зважаючи ні на що, щасливим. Живе й відчуває в романі акторка Ліля, лицемірить — Ґантенбайн. В існуванні персонажів роману (як і в долі Анатоля Штіллера, героя іншого роману Макса Фріша — Штіллер) багато умовного. Ґантенбайн може стати, а може й не стати сліпим; він любить, але іноді це викликає сумніви. Прикриваючись своєї «сліпотою», герой може ухилитися від виконання обов'язку… Постукуючи паличкою, Гантенбайн з'являється на засіданні суду, де, як йому відомо, тільки він може довести невинуватість обвинуваченого: «сліпий» бачив, як він мирно годує лебедів в той же момент, коли відбулось вбивство. Щоб врятувати людину, треба вийти з ролі й виконати обов'язок, який диктується моральними нормами. Але Ґантенбайн і тут невловимий. Все з тією ж м'якою посмішкою, безпорадною посмішкою сліпого, він полишає залу суду, не сказавши правди. То чи є він особистістю? (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)
