| rdfs:comment
| - Oněginská sloka je typ sloky, vytvořený Puškinem pro jeho veršovaný román Evžen Oněgin. Dílo je téměř výhradně psáno ve čtyřstopém jambickém verši a v poměrně neobvyklém rýmovém schématu aBaBccDDeFFeGG, kde malá písmena zde znamenají ženské rýmy (přízvuk na předposlední slabice verše), velká písmena mužské rýmy (přízvuk na poslední slabice verše), ale toto schéma rozdělení druhů rýmu není striktně dodržováno. Oněginská sloka ovlivnila tvorbu Vladimíra Holana, zejména epické básně Prvni testment a Cesta mraku. (cs)
- Onegin stanza (Russian: онегинская строфа oneginskaya strofa), sometimes "Pushkin sonnet"[1], refers to the verse form popularized (or invented) by the Russian poet Alexander Pushkin through his 1825-1832 novel in verse Eugene Onegin. The work was mostly written in verses of iambic tetrameter with the rhyme scheme aBaBccDDeFFeGG, where the lowercase letters represent feminine rhymes (stressed on the penultimate syllable) and the uppercase representing masculine rhymes (stressed on the ultimate syllable). For example, here is the first stanza of Onegin as rendered into English by Charles Johnston: (en)
- Strofa onieginowska – zastosowany przez Aleksandra Puszkina w Eugeniuszu Onieginie typ strofy rymowej. 14 wersów napisanych jambem 4-stopowym, zawierający następujący układ rymów ababccddeffegg. W oryginale rosyjskim rymy a, c, i e są żeńskie, a rymy b, d, f i g męskie. Sprawa oddawania skomplikowanego schematu strofy w przekładzie na język polski była kwestią dyskusyjną. Formę strofy odwzorowali dokładnie w swoich tłumaczeniach Leo Belmont i Julian Tuwim. Natomiast Adam Ważyk w swojej wersji zmienił układ rymów z uwagi na praktyczną trudność pisania po polsku z użyciem rymów męskich (pl)
- Онєгінська строфа́ — 14-рядкова строфа зі схемою римування AbAb CCdd EffE gg. Згідно з Володимиром Набоковим, вперше у світовій літературі її використано Лафонтеном у 1671 році («Contes», казка «Nicaise» та ін.), у російській літературі вперше вжита поетом-сентименталістом у драматичній поемі «Єрмак» (строфи з рядками 65-78 та 93-106). Пізніше популяризована Олександром Пушкіним, який застосував її спершу в поемі «Руслан і Людмила» (пісня третя, від слів «за отдаленными горами» до слів «сказал мне важно Черномор»), а пізніше — як єдину строфу роману «Євгеній Онєгін» (1830). (uk)
- «Онегинская строфа» — строфа, которой был написан роман в стихах Александра Сергеевича Пушкина «Евгений Онегин», 14 строк. В основу строфы был положен сонет — 14-строчное стихотворение с определённой рифменной схемой. От сонета «английского» («шекспировского») Пушкиным было взято строфическое строение (три катрена и заключительное двустишие), от «итальянского» («петраркианского») сонета — принцип упорядоченности рифменной схемы, но в отличие от сонетной традиции, в которой упорядочение рифмы шло по линии связывания катренов между собой рифменными цепями, Пушкин упорядочил саму систему рифмовки: в первом катрене она перекрёстная, во втором — парная, в третьем — опоясывающая. Рифменная схема онегинской строфы выглядит так: AbAb CCdd EffE gg (прописными буквами традиционно обозначается женска (ru)
|
| has abstract
| - Oněginská sloka je typ sloky, vytvořený Puškinem pro jeho veršovaný román Evžen Oněgin. Dílo je téměř výhradně psáno ve čtyřstopém jambickém verši a v poměrně neobvyklém rýmovém schématu aBaBccDDeFFeGG, kde malá písmena zde znamenají ženské rýmy (přízvuk na předposlední slabice verše), velká písmena mužské rýmy (přízvuk na poslední slabice verše), ale toto schéma rozdělení druhů rýmu není striktně dodržováno. Oněginská sloka vychází ze sonetu, na rozdíl od něj se ale nedělí na další, menší části, což je u sonetu sice nezávazné, ale obvyklé. Sonet je tak o něco flexibilnější než oněginská sloka. Jambický tetrametr navíc dává sloce silnější citový náboj, než obvykle v sonetech používaný jambický pentametr nebo jambický hexametr. Mimo Puškina použil tuto básnickou formu ve své poemě The Nutcracker (Louskáček, česky ale nevyšlo), napsané v roce 1987, a ve svém veršovaném románu The Golden Gate z roku 1986 (v tomto veršovaném románu je návaznost na Oněgina nejen formální), a v dalších veršovaných románech a jiných epických básní anglické literatury. Z drobnějších básní psaných touto slokou stojí za zmínku krátká satirická báseň Vladimira Nabokova On Translating Eugene Onegin (O překládání Evžena Oněgina). V české původní tvorbě použil oněginskou sloku básník Petr Kukal pro svou poemu "52 slok" (2009 anonymně, 2014 s uvedením autorství), v níž popisuje osud učitele ruštiny, milovníka díla A. S. Puškina. Oněginská sloka ovlivnila tvorbu Vladimíra Holana, zejména epické básně Prvni testment a Cesta mraku. (cs)
- Onegin stanza (Russian: онегинская строфа oneginskaya strofa), sometimes "Pushkin sonnet"[1], refers to the verse form popularized (or invented) by the Russian poet Alexander Pushkin through his 1825-1832 novel in verse Eugene Onegin. The work was mostly written in verses of iambic tetrameter with the rhyme scheme aBaBccDDeFFeGG, where the lowercase letters represent feminine rhymes (stressed on the penultimate syllable) and the uppercase representing masculine rhymes (stressed on the ultimate syllable). For example, here is the first stanza of Onegin as rendered into English by Charles Johnston: My uncle—high ideals inspire him; but when past joking he fell sick, he really forced one to admire him— and never played a shrewder trick. Let others learn from his example! But God, how deadly dull to sample sickroom attendance night and day and never stir a foot away! And the sly baseness, fit to throttle, of entertaining the half-dead: one smoothes the pillows down in bed, and glumly serves the medicine bottle, and sighs, and asks oneself all through: "When will the devil come for you?" Like the Shakespearean sonnet, the Onegin stanza may be divided into three quatrains and a closing couplet, although there are normally no line breaks or indentations, and it has a total of seven rhymes, rather than the four or five rhymes of the Petrarchan sonnet. Because the second quatrain (lines 5-8) consists of two independent couplets, the poet may introduce a strong thematic break after line 6, which is not feasible in Petrarchan or Shakespearian sonnets. In Russian poetry following Pushkin, the form has been utilized by authors as diverse as Mikhail Lermontov, Vyacheslav Ivanov, Jurgis Baltrušaitis and Valery Pereleshin, in genres ranging from one-stanza lyrical piece to voluminous autobiography. Nevertheless, the Onegin stanza, being easily recognisable, is strongly identified as belonging to its creator, and its use in œuvres of any kind implicitly triggers a reading of the particular text against the backdrop of Pushkin's imagery and worldview. John Fuller's 1980 "The Illusionists" and Jon Stallworthy's 1987 "The Nutcracker" used this stanza form, and Vikram Seth's 1986 novel The Golden Gate is written wholly in Onegin stanzas. The Onegin stanza is also used in the verse novel Equinox by Australian writer , serialized daily in the Sydney Morning Herald and currently awaiting publication; in the biography in verse Richard Burgin by ; in the verse novel Jack the Lady Killer by HRF Keating (title borrowed from a line in Golden Gate in Onegin stanza rhymes but not always preserving the metric pattern); in several poems by Australian poet Gwen Harwood, for instance the first part of "Class of 1927" and "Sea Eagle" (the first employs a humorous Byronic tone, but the second adapts the stanza to a spare lyrical mood, which is good evidence of the form's versatility); and in the verse novel "Unholyland" by Aidan Andrew Dun. The British writer Andy Croft has written two novels in Onegin stanzas, "Ghost Writer" and "1948". In addition, Brad Walker used the form for his 2019 novella, "Adam and Rosamond", a parody of Victorian fiction. Some stanzaic forms, written in iambic tetrameter in the poetry of Vladimír Holan, especially in the poems První testament and Cesta mraku, were surely inspired by Onegin stanza. (en)
- Strofa onieginowska – zastosowany przez Aleksandra Puszkina w Eugeniuszu Onieginie typ strofy rymowej. 14 wersów napisanych jambem 4-stopowym, zawierający następujący układ rymów ababccddeffegg. W oryginale rosyjskim rymy a, c, i e są żeńskie, a rymy b, d, f i g męskie. Sprawa oddawania skomplikowanego schematu strofy w przekładzie na język polski była kwestią dyskusyjną. Formę strofy odwzorowali dokładnie w swoich tłumaczeniach Leo Belmont i Julian Tuwim. Natomiast Adam Ważyk w swojej wersji zmienił układ rymów z uwagi na praktyczną trudność pisania po polsku z użyciem rymów męskich Więc kogo kochać? Komu wierzyć?Kto nie zgotuje nigdy zdrad?Kto naszym łokciem będzie mierzyćZ usłużną miną – cały świat?Kto o nas fałszu nie powtórzy?Kto da przytułek podczas burzy?Kto się nie zlęknie naszych plam?Kto się nie znudzi nigdy nam?– O, ty, co widma szukasz mylnie,Porzuć wysiłków próżnych rójI, czytelniku drogi mój,Samego siebie kochaj silnie,Boć tylko w sobie – dobrze zważ– Taki uprzejmy przedmiot masz!(tłum. Leo Belmont) (pl)
- «Онегинская строфа» — строфа, которой был написан роман в стихах Александра Сергеевича Пушкина «Евгений Онегин», 14 строк. В основу строфы был положен сонет — 14-строчное стихотворение с определённой рифменной схемой. От сонета «английского» («шекспировского») Пушкиным было взято строфическое строение (три катрена и заключительное двустишие), от «итальянского» («петраркианского») сонета — принцип упорядоченности рифменной схемы, но в отличие от сонетной традиции, в которой упорядочение рифмы шло по линии связывания катренов между собой рифменными цепями, Пушкин упорядочил саму систему рифмовки: в первом катрене она перекрёстная, во втором — парная, в третьем — опоясывающая. Рифменная схема онегинской строфы выглядит так: AbAb CCdd EffE gg (прописными буквами традиционно обозначается женская рифма, строчными — мужская) «Мой дядя самых честных правил,Когда не в шутку занемог,Он уважать себя заставилИ лучше выдумать не мог.Его пример другим наука;Но, боже мой, какая скукаС больным сидеть и день и ночь,Не отходя ни шагу прочь!Какое низкое коварствоПолуживого забавлять,Ему подушки поправлять,Печально подносить лекарство,Вздыхать и думать про себя:Когда же чёрт возьмёт тебя?» (ru)
- Онєгінська строфа́ — 14-рядкова строфа зі схемою римування AbAb CCdd EffE gg. Згідно з Володимиром Набоковим, вперше у світовій літературі її використано Лафонтеном у 1671 році («Contes», казка «Nicaise» та ін.), у російській літературі вперше вжита поетом-сентименталістом у драматичній поемі «Єрмак» (строфи з рядками 65-78 та 93-106). Пізніше популяризована Олександром Пушкіним, який застосував її спершу в поемі «Руслан і Людмила» (пісня третя, від слів «за отдаленными горами» до слів «сказал мне важно Черномор»), а пізніше — як єдину строфу роману «Євгеній Онєгін» (1830). Подібну форму 14-рядкового вірша має й сонет, яким Пушкін також чудово володів, однак сонет — складна строфічна форма з суворими вимогами щодо розгортання внутрішнього змісту. Реалістичний роман у віршах вимагав простої форми, придатної для цікавої розповіді й філософських роздумів, для переходів від лірики кохання до іронії, для поступового розкриття характерів героїв і для стислого пейзажу. Створена ним строфа використовує чотиристопний ямб (а не п'ятистопний, як сонет). Вона складається з простих і поширених трьох катренів (чотиривіршів) і заключної коди —- двовірша. Кожний катрен має різне римування: перший — перехресне, другий — парне, третій — кільцеве. У всіх чотиривіршах чергуються жіночі й чоловічі рими, строфа в цілому і кожний катрен зокрема починається з жіночих закінчень, а заключні два рядки мають чоловічу риму. Схема онєгінської строфи така: AbAb CCdd EffE gg. Наприклад: (Переклад М. Рильського) (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)