| has abstract
| - "The Lighthouse in Economics" is a 1974 academic paper written by British economist Ronald H. Coase, the 1991 winner of the Nobel Prize in Economic Sciences. This paper challenges the traditional view in economics that lighthouses are public goods, and more specifically the prevailing consensus that the private construction and operation of lighthouses was not feasible. Coase's arguments are based on the experiences of Britain from the 17th to 19th centuries. Coase aligned lighthouses more with club goods because they are excludable by way of charging port fees. While some characterize the paper as discursive, it is generally viewed—for example, see Posner (1993)—as providing insight into the dimensions of public goods. The paper has been criticized by Van Zandt (1993), Bertrand (2006) and others for not fully appreciating the characteristic of non-excludability of public goods. Historical records showed that those lighthouses which ran on voluntary payment did not survive long and eventually had to be granted the right to collect a light due by the government. However, in the British case, Coase argues that private lighthouses did not survive, not because they were insolvent, but rather because of deliberate policy initiatives. The British government ordered that the private lighthouses be purchased by Trinity House (an association which Coase and other writers implicitly view as an arm of the British government, at least with respect to lighthouse provision). Coase notes that some of the lighthouses sold for what would, in today's values, be many millions of dollars. Although many lighthouses were depicted by Coase as privately operated, the right to collect non-negotiable light dues was supported by a patent from the crown. In other words, they were not privately provided via the free market as understood by the earlier writers. Some have contended that government support was so pronounced that it is misleading to portray these lighthouses as private. In a 1997 interview with Reason Magazine, Coase pushes back against such criticisms: [I]f you look into what actually happens you discover that there's a long period in which lighthouses were provided by private enterprise. They were financed by private people, they were built by private people, they were operated by the people who had the rights to the lighthouses, which they could bequeath to others and sell.Some have said what happened in lighthouses wasn't really private enterprise. The government was involved in some way in setting the rights and so on. I think that's humbug because you could say that there's no private property in houses by that logic, since you can't transfer your rights to a house without the examination of title and registration and without obeying a whole series of regulations, many enforced by government. Critics have maintained that these rights (to collect light dues etc.) were withdrawn or the lighthouses were bought up by the authorities because the total light dues paid by ships were inflated as a result of rent-seeking activities by lighthouse operators. In his article, Coase, however, suggests that the impetus for nationalizing the lighthouse industry arose from shipping interests, who preferred that the costs of providing lighthouses be shifted away from shippers, who directly benefited from the service, and towards British taxpayers more generally. Barnett and Block (2007) also qualify critiques of Coase by showing that private lighthouses are possible, aside from whether they show up in the historical record. Private lighthouses could obtain fees through negative publicity, voluntary clubs, and turning off the light to free riders. (en)
- "Маяк в економічній теорії" ("The Lighthouse in Economics")- це наукова праця 1974 року, написана британським економістом Рональдом Г. Коузом, лауреатом Нобелівської премії з економічних наук 1991 року. Ця стаття кидає виклик традиційній думці в економічній теорії про те, що маяки є суспільними благами, а точніше, існуванню консенсусу, що приватне будівництво та експлуатація маяків були неможливими. Аргументи Коуза базуються на досвіді Британії з 17 по 19 століття. Коуз відніс маяки до клубних благ, оскільки виключеність користування ними забезпечується шляхом стягнення портових зборів. Хоча деякі дослідники характеризують цю статтю як непослідовну, вона загалом розглядається - наприклад, див. Познер (Posner, 1993) - як така, що дає розуміння розміру суспільних благ. Роботу Коуза критикували Ван Зандт (Van Zandt, 1993), Бертран (Bertrand, 2006) та інші за неповну характеристику невиключеності суспільних благ. Історичні записи показали, що ті маяки, які працювали на добровільній оплаті, не проіснували довго і врешті-решт почали світити лише за державної підтримки. Однак у випадку з Британією Коуз стверджує, що приватні маяки не вижили не тому, що вони стали неплатоспроможними, а швидше через цілеспрямовані політичні ініціативи. Британський уряд зобов’язав придбати приватні маяки Trinity House (асоціація, яку Коуз та інші письменники неявно розглядають як руку британського уряду, принаймні щодо забезпечення маяків). Коуз зазначає, що деякі маяки, були продані за те, що за сучасними оцінками, становить багато мільйонів доларів. Хоча багато маяків Коуз описав як такі, що управлялися приватно, приватними, право на стягнення необоротних світлих внесків підтримувалося патентом корони. Іншими словами, вони не забезпечувалися приватним шляхом через вільний ринок, як розуміли попередні письменники. Деякі запевняють, що підтримка уряду була настільки яскраво виражена, розглядати ці маяки як приватні є введенням в оману. У 1997 році в інтерв'ю з Reason Magazine, Коуз відповідає на такі критичні зауваження: Якщо ви подивитеся на те, що відбувається насправді, ви виявите, що тривалий час маяки були приватними підприємствами. Їх фінансували приватні особи, їх будували приватні особи, ними керували люди, які мали права на маяки, й ці права вони могли заповідати іншим або продати. Дехто вважає, що те, що насправді відбувалося з маяками, не було приватним підприємництвом. Уряд певним чином брав участь у встановленні прав тощо. Я думаю, що це хибне твердження, через те, що ви так само можете стверджувати, що за цією логікою не існує приватної власності на будинки, оскільки ви не можете передати свої права на будинок без перевірки права власності та реєстрації та, не дотримуючись цілої низки норм, багато з яких виконує уряд. Критики стверджують, що ці права (на стягнення внесків на світло тощо) були відкликані або ж маяки були викуплені владою, оскільки загальна сума митних платежів, сплачених кораблями, була завищена внаслідок рентоорієнтованої діяльності маяків операторами маяків. Однак у своїй статті Коуз припускає, що поштовх до націоналізації маякової промисловості виник з інтересів судноплавства, які вважали за краще, щоб витрати на забезпечення маяків були зняті з вантажовідправників, які безпосередньо отримували вигоду від послуги, та повністю перекладені на британських платників податків. Барнет і Блок (Barnett and Block, 2007) також вказують критикам Коуза, що приватні маяки можливі, не залежно від того, чи вони відображені в історичному записі, чи ні. Приватні маяки могли отримати плату за рахунок негативної реклами, добровільних клубів та вимкнення світла для вільних мореплавців. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)