| rdfs:comment
| - Il linguaggio esopico (dal nome del favolista Esopo) è una modalità di comunicazione che fa uso consapevole di determinati accorgimenti retorici ed espressivi (come allegorie, metafore, circonlocuzioni) per mascherare il vero pensiero sottostante al testo e e le idee veicolate dall'autore, in modo da render comprensibile il reale significato delle parole ai soli appartenenti a un movimento segreto o a un gruppo di cospiratori. Ricorre a un sistema di mezzi ingannevoli: i tradizionali procedimenti allegorici (l'allegoria, l'ironia, la perifrasi, l'allusione), i personaggi delle favole e gli pseudonimi contestuali semi-comprensibili. (it)
- Język ezopowy – formułowanie wypowiedzi tak, aby jej treści zostały zasugerowane w sposób utajony, pośredni, zawoalowany. Charakterystyczne dla ezopowego języka jest posługiwanie się metaforą, peryfrazą, synekdochą, parabolą itp. Określenie „ezopowy język” pochodzi od Ezopa, greckiego bajkopisarza (VI w. p.n.e.). Językiem ezopowym posługuje się na przykład poezja, publicystyka poddana ograniczeniom cenzury. (pl)
- Aesopian language is a means of communication with the intent to convey a concealed meaning to informed members of a conspiracy or underground movement, whilst simultaneously maintaining the guise of an innocent meaning to outsiders. The terminology refers to the allegorical writings of ancient Greek fabulist Aesop. According to one critic, "Censorship ... had a positive, formative impact upon the Aesopian writers' style by obliging them to sharpen their thoughts." (en)
- Эзо́пов язык (по имени баснописца Эзопа) — тайнопись в литературе, иносказание, намеренно маскирующее мысль (идею) автора. Прибегает к системе «обманных средств»: традиционным иносказательным приёмам (аллегория, ирония, перифраз, аллюзия), басенным «персонажам», полупрозрачным контекстуальным псевдонимам. Раб Эзоп не мог в своих баснях прямо указывать на пороки господ, поэтому заменил их образы животными с соответствующими характеристиками. С тех пор язык иносказаний именуют Эзоповым. (ru)
- Езо́пова мо́ва — замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Поняття «езопова мова» виникло в ХІХ столітті в Російській імперії, де була надзвичайно жорстока, прискіплива цензура. Вільно висловлювати свої погляди було і небезпечно, і часто неможливо. Тоді активізувався зашифрований спосіб викладу думок з натяками і недомовками, коли цензорам начебто не було до чого причепитися, а адресати все читали «поміж рядків». Термін запровадив Михайло Салтиков-Щедрін у 70-ті роки XIX століття. Назва походить від імені відомого давньогрецького байкаря Езопа. (uk)
|
| has abstract
| - Aesopian language is a means of communication with the intent to convey a concealed meaning to informed members of a conspiracy or underground movement, whilst simultaneously maintaining the guise of an innocent meaning to outsiders. The terminology refers to the allegorical writings of ancient Greek fabulist Aesop. The term Aesopian language was first used by the nineteenth-century Russian writer Mikhail Saltykov-Shchedrin to describe the writing technique he began using late in his career, which he compared to that of Aesop's Fables. His purpose was to satirize the social ills of the time while evading the harsh censorship of the late Tsarist Russia, of which he was a particular target. The Soviet-era writer Lev Loseff noted that the use of Aesopian language remained a favorite technique of writers (including himself) under Soviet censorship. Maliheh Tyrell defines the term in the Soviet context, and observes that the use of Aesopian language extended to other national literatures under Soviet rule: In short, this form of literature, like Aesop's animal fables, veils itself in allegorical suggestions, hints, and euphemisms so as to elude political censorship. 'Aesopian language' or literature is a technical term used by Sovietologists to define allegorical language used by Russian or nationality [that is: non-Russian] nonconformist publicists to conceal antiregime sentiments. Under Soviet rule, this 'Aesopian' literature intended to confuse the Soviet authorities, yet illuminate the truth for native readers. According to one critic, "Censorship ... had a positive, formative impact upon the Aesopian writers' style by obliging them to sharpen their thoughts." The German-American philosopher Herbert Marcuse uses the term in his book One-Dimensional Man somewhat interchangeably with Orwellian language. In that context, Aesopian language refers to the idea that certain usages of language work to "suppress certain concepts or keep them out of the general discourse within society". An example of such a technique is the use of abbreviations to possibly prevent undesirable questions from arising: "AFL–CIO entombs the radical political differences which once separated the two organizations." Within the context of modern politics, parallels may be drawn between Aesopian language and the term dog-whistle politics, which describes the use of coded language to address voters' interests, whilst shielding them from negative political blowback if overtly addressed. (en)
- Il linguaggio esopico (dal nome del favolista Esopo) è una modalità di comunicazione che fa uso consapevole di determinati accorgimenti retorici ed espressivi (come allegorie, metafore, circonlocuzioni) per mascherare il vero pensiero sottostante al testo e e le idee veicolate dall'autore, in modo da render comprensibile il reale significato delle parole ai soli appartenenti a un movimento segreto o a un gruppo di cospiratori. Ricorre a un sistema di mezzi ingannevoli: i tradizionali procedimenti allegorici (l'allegoria, l'ironia, la perifrasi, l'allusione), i personaggi delle favole e gli pseudonimi contestuali semi-comprensibili. (it)
- Język ezopowy – formułowanie wypowiedzi tak, aby jej treści zostały zasugerowane w sposób utajony, pośredni, zawoalowany. Charakterystyczne dla ezopowego języka jest posługiwanie się metaforą, peryfrazą, synekdochą, parabolą itp. Określenie „ezopowy język” pochodzi od Ezopa, greckiego bajkopisarza (VI w. p.n.e.). Językiem ezopowym posługuje się na przykład poezja, publicystyka poddana ograniczeniom cenzury. (pl)
- Эзо́пов язык (по имени баснописца Эзопа) — тайнопись в литературе, иносказание, намеренно маскирующее мысль (идею) автора. Прибегает к системе «обманных средств»: традиционным иносказательным приёмам (аллегория, ирония, перифраз, аллюзия), басенным «персонажам», полупрозрачным контекстуальным псевдонимам. Раб Эзоп не мог в своих баснях прямо указывать на пороки господ, поэтому заменил их образы животными с соответствующими характеристиками. С тех пор язык иносказаний именуют Эзоповым. В русской литературе традиция использования этого приёма формировалась с конца XVIII века для обхода цензуры. Широко использовал этот приём сатирик Михаил Салтыков-Щедрин. Впоследствии эзопов язык в сатире становился частью индивидуального стиля многих писателей и применялся также вне цензурного давления. Использование эзопова языка исследовал литературовед Лев Лосев. Он определил эзопов язык как литературную систему взаимодействия автора с читателем, при которой смысл остаётся скрытым от цензора. (ru)
- Езо́пова мо́ва — замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Поняття «езопова мова» виникло в ХІХ столітті в Російській імперії, де була надзвичайно жорстока, прискіплива цензура. Вільно висловлювати свої погляди було і небезпечно, і часто неможливо. Тоді активізувався зашифрований спосіб викладу думок з натяками і недомовками, коли цензорам начебто не було до чого причепитися, а адресати все читали «поміж рядків». Термін запровадив Михайло Салтиков-Щедрін у 70-ті роки XIX століття. Назва походить від імені відомого давньогрецького байкаря Езопа. До езопової мови зверталися Тарас Шевченко, Іван Франко, Леонід Глібов, Леся Українка, Микола Куліш, Остап Вишня та інші. Особливо вона була поширена під час панування нормативів соціалістичного реалізму, коли письменники намагалися знайти шляхи художньої і життєвої правди («Короїди» Миколи Гірника, «Казка про Дурила» Василя Симоненка та інших). (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)