| rdfs:comment
| - سياسة النزاع هي استخدام أساليب العنف للتعبير عن وجهة نظر سياسية أو تغيير سياسة الحكومة. ومن أمثلة تلك الأساليب الأفعال التي تعيق الأنشطة الطبيعية للمجتمع مثل التظاهرات والإضراب العام والشغب والإرهاب والعصيان المدني وحتى الثورة أو التمرد. وغالبًا ما تشارك الحركات الاجتماعية في سياسة النزاع. ويميز المفهوم ما بين أشكال النزاع هذه وبين الأفعال اليومية للمقاومة التي فسرها جيمس سي سكوت، والحرب بين الدول وأشكال النزاع التي تستخدم كليةً داخل السياقات المؤسسية، مثل الانتخابات أو الرياضات. ويعرف تيلي سياسة النزاع بأنها: (ar)
- Contentious politics is the use of disruptive techniques to make a political point, or to change government policy. Examples of such techniques are actions that disturb the normal activities of society such as demonstrations, general strike action, direct action, riot, terrorism, civil disobedience, and even revolution or insurrection. Social movements often engage in contentious politics. The concept distinguishes these forms of contention from the everyday acts of resistance explored by James C. Scott, interstate warfare, and forms of contention employed entirely within institutional settings, such as elections or sports. Historical sociologist Charles Tilly defines contentious politics as "interactions in which actors make claims bearing on someone else's interest, in which governments (en)
- Política contenciosa es el uso de técnicas disruptivas para generar cambios en políticas de gobierno o introducir nuevos elementos en las agendas públicas. Ejemplos de estas técnicas son acciones como manifestaciones, huelgas, motines, actos de desobediencia civil, e incluso revoluciones o insurrecciones. (es)
- Состязательная политика (contentious politics; contention – от англ. состязание, соревнование, спор) — одно из направлений в социологии социальных движений. Её основателями стали Чарльз Тилли, , . Состязательная политика, как определяет её Чарльз Тилли, - это эпизодичные, публичные, коллективные взаимодействия между протестующими и их оппонентами, когда а) одной из сторон выступает правительство в качестве объекта (ему предъявляют требования), субъекта (оно предъявляет требования) или третьей стороны (в роли посредника или исполнителя) и б) если требования будут реализованы, то затронут интересы протестующих. В состязательной политике действия протестующих рассматриваются в непрерывном взаимодействии с оппонентами, органами власти и аудиторией, что влияет на выбор их репертуара, альянсов и (ru)
- Змагальна політика — це використання підривних методів для висловлення політичної точки зору або для зміни державної політики. Прикладами таких заходів є дії, які порушують звичайну діяльність суспільства, такі як демонстрації, загальні страйкові дії, заворушення, тероризм, громадянська непокора і навіть революція чи повстання. Громадські рухи часто беруть участь у змагальній політиці. Концепція відрізняє ці форми суперечок від повсякденних актів опору, досліджених , міждержавної війни, та форм суперечок, що застосовуються повністю в інституційних умовах, таких як вибори чи спорт. Соціолог та історик Чарльз Тіллі визначає суперечливу політику як «взаємодію, при якій суб'єкти висувають претензії, що відповідають інтересам когось іншого, в яких уряди виступають або як цілі, і ініціатори прет (uk)
|
| has abstract
| - سياسة النزاع هي استخدام أساليب العنف للتعبير عن وجهة نظر سياسية أو تغيير سياسة الحكومة. ومن أمثلة تلك الأساليب الأفعال التي تعيق الأنشطة الطبيعية للمجتمع مثل التظاهرات والإضراب العام والشغب والإرهاب والعصيان المدني وحتى الثورة أو التمرد. وغالبًا ما تشارك الحركات الاجتماعية في سياسة النزاع. ويميز المفهوم ما بين أشكال النزاع هذه وبين الأفعال اليومية للمقاومة التي فسرها جيمس سي سكوت، والحرب بين الدول وأشكال النزاع التي تستخدم كليةً داخل السياقات المؤسسية، مثل الانتخابات أو الرياضات. ويعرف تيلي سياسة النزاع بأنها:
* "تعاملات يدعي فيها الفاعلون ادعاءات تجني على مصالح شخص آخر، وهنا تبدو الحكومات كأنها أهداف لتلك الادعاءات أو هي من تدعي تلك الادعاءات أو هي طرف ثالث. لقد وجدت سياسة النزاع منذ قديم الزمان ولكن يختلف شكلها باختلاف الزمان والمكان. فمثلاً يقول عالم الاجتماع التاريخي تشارلز تيلي أن طبيعة سياسة النزاع قد تغيرت تغيرًا كبيرًا مع ميلاد الحركات الاجتماعية في القرن الثامن عشر في أوروبا. ولقد تطور مفهوم سياسة النزاع على مدار العقد الأول من القرن العشرين، وحتى بداية القرن الحادي والعشرين، وذلك على يد العلماء البارزين في هذا المجال في الولايات المتحدة: سيدني تاروس وتشارلز تيلي ودوج ماك آدم. وحتى تطور هذا المجال، كانت دراسة سياسة النزاع مقسمة بين عدد من التقاليد بحيث يهتم كل تقليد منها بوصف وتفسير ظاهرة سياسة النزاع المختلفة، لا سيما الحركة الاجتماعية والإضراب والثورة. ولقد كان الهدف الأساسي لهؤلاء الكتاب الثلاثة هو تقديم تفسير لهذه الظواهر وغيرها من سياسات النزاع تحت جدول أعمال بحثي واحد. ويظل هناك حالة من التعدد المهم في جداول الأعمال بالإضافة إلى جدول الأعمال الذي اقترحه هؤلاء الثلاثة. (ar)
- Contentious politics is the use of disruptive techniques to make a political point, or to change government policy. Examples of such techniques are actions that disturb the normal activities of society such as demonstrations, general strike action, direct action, riot, terrorism, civil disobedience, and even revolution or insurrection. Social movements often engage in contentious politics. The concept distinguishes these forms of contention from the everyday acts of resistance explored by James C. Scott, interstate warfare, and forms of contention employed entirely within institutional settings, such as elections or sports. Historical sociologist Charles Tilly defines contentious politics as "interactions in which actors make claims bearing on someone else's interest, in which governments appear either as targets, initiators of claims, or third parties." Contentious politics has existed forever, but its form varies over time and space. For example, Tilly argues that the nature of contentious politics changed fairly dramatically with the birth of social movements in 18th-century Europe. The concept of contentious politics was developed throughout the 1990s and into the 21st century by its most prominent scholars in the United States: Sidney Tarrow, Charles Tilly, and Doug McAdam. Until its development, the study of contentious politics was divided among a number of traditions each of which were concerned with the description and explanation of different contentious political phenomena, especially the social movement, the strike, and revolution. One of the primary goals of these three authors was to advance the explanation of these phenomena and other contentious politics under a single research agenda. There remains a significant plurality of agendas in addition to the one these three propose. Contentious and disruptive political tactics may overlap with movements for social justice. For example, the political theorist Clarissa Rile Hayward has argued that theories, in particular that of Iris Marion Young, that situate the responsibility to correct large-scale injustices like institutional racism with the groups that benefit from oppressive institutions overlook the fact that people will rarely challenge institutions that benefit them. She argues that in certain cases contentious politics are the only practical resolution. (en)
- Política contenciosa es el uso de técnicas disruptivas para generar cambios en políticas de gobierno o introducir nuevos elementos en las agendas públicas. Ejemplos de estas técnicas son acciones como manifestaciones, huelgas, motines, actos de desobediencia civil, e incluso revoluciones o insurrecciones. Los movimientos sociales a menudo se involucran en formas de política contenciosa. El concepto se distingue de otros actos cotidianos de resistencia explorados por , formas de contención empleadas por completo dentro de su configuración institucional, tales como las elecciones o los deportes. El sociólogo histórico Charles Tilly define la política contenciosa como "interacciones en las que los actores hacen afirmaciones en nombre de un interés común, y los gobiernos aparecen como objetivos, iniciadores de reclamos, o terceras partes". La política contenciosa ha existido siempre, pero su forma varía con el tiempo y espacio. Tilly argumenta que la naturaleza de la política contenciosa ha cambiado drásticamente con el nacimiento de los movimientos sociales en el siglo XVIII en Europa. El concepto de política contenciosa se desarrolló a lo largo de la década de 1990 y en el siglo XXI, por destacados académicos de los Estados Unidos: Sidney Tarrow, Charles Tilly y Doug McAdam. Hasta su desarrollo, el estudio de la política contenciosa se dividía entre un número de tradiciones, cada una de los cuales se preocupada en la descripción y explicación de diferentes tipos de fenómenos políticos contenciosos, especialmente movimientos sociales, huelgas y revoluciones. Uno de los objetivos principales de estos autores fue avanzar en la explicación de estos fenómenos y otros formas políticas bajo un mismo programa de investigación. Sigue existiendo, sin embargo, una importante pluralidad de agendas pro fuera de esta propuesta. (es)
- Змагальна політика — це використання підривних методів для висловлення політичної точки зору або для зміни державної політики. Прикладами таких заходів є дії, які порушують звичайну діяльність суспільства, такі як демонстрації, загальні страйкові дії, заворушення, тероризм, громадянська непокора і навіть революція чи повстання. Громадські рухи часто беруть участь у змагальній політиці. Концепція відрізняє ці форми суперечок від повсякденних актів опору, досліджених , міждержавної війни, та форм суперечок, що застосовуються повністю в інституційних умовах, таких як вибори чи спорт. Соціолог та історик Чарльз Тіллі визначає суперечливу політику як «взаємодію, при якій суб'єкти висувають претензії, що відповідають інтересам когось іншого, в яких уряди виступають або як цілі, і ініціатори претензій, або як треті особи». Суперечлива політика існувала вічно, але її форма змінюється в часі та просторі. Наприклад, Тіллі стверджує, що характер суперечливої політики досить різко змінився із зародженням суспільних рухів у Європі 18 століття. Концепція суперечливої політики розроблялася протягом 1990-х і до 21 століття її найвидатнішими вченими в США: Сідні Тароу, Чарльзом Тіллі та Дагом МакАдамом. До свого розвитку вивчення суперечливої політики було розподілено між низкою традицій, кожна з яких стосувалася опису та пояснення різних суперечливих політичних явищ, особливо соціального руху, страйку та революції. Однією з головних цілей цих трьох авторів було просування пояснення цих явищ та іншої суперечливої політики в рамках єдиного порядку денного дослідження. Існує значна кількість програм порядку денного на додаток до того, який пропонують ці три. Суперечливі та руйнівні політичні тактики можуть перекриватися з рухами за соціальну справедливість. Наприклад, політичний теоретик Кларісса Райл Хейворд стверджувала, що теорії, зокрема теорії Іріс Маріон Янг, що визначають відповідальність за виправлення масштабної несправедливості, як-от інституційний расизм, з групами, які отримують користь від репресивних інституцій, ігнорують той факт, що люди рідко будуть кинути виклик установам, які їм приносять користь. Вона стверджує, що в певних випадках суперечлива політика є єдиним практичним рішенням. (uk)
- Состязательная политика (contentious politics; contention – от англ. состязание, соревнование, спор) — одно из направлений в социологии социальных движений. Её основателями стали Чарльз Тилли, , . Состязательная политика, как определяет её Чарльз Тилли, - это эпизодичные, публичные, коллективные взаимодействия между протестующими и их оппонентами, когда а) одной из сторон выступает правительство в качестве объекта (ему предъявляют требования), субъекта (оно предъявляет требования) или третьей стороны (в роли посредника или исполнителя) и б) если требования будут реализованы, то затронут интересы протестующих. В состязательной политике действия протестующих рассматриваются в непрерывном взаимодействии с оппонентами, органами власти и аудиторией, что влияет на выбор их репертуара, альянсов и требований. «Состязательность» подразумевает динамику отношений с неочевидными итогами и результатами — протестующие стараются повлиять на объект требований, прибегая к эффективному репертуару и поддержке отдельных индивидов и структур, а их соперники стремятся уменьшить влияние путём комбинирования различного набора действий. Состязательная политика включает такие формы коллективных действий, как социальные движения, революции, этнические и религиозные конфликты, гражданские войны и др. (ru)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)