| rdfs:comment
| - Étienne II de Naples (né vers 725, mort en 799) fut duc de Naples pendant 12 ans de 754/755 à 766/767 puis évêque de Naples pendant 33 ans de 766 à sa mort. (fr)
- Stefano II di Napoli (VIII secolo – 799) è stato un vescovo bizantino, Duca di Napoli dal 755 al 766, in un periodo di transizione molto importante per la storia della città. (it)
- Стефан II Неаполитанский (англ. Stephen II of Naples, итал. Stefano II di Napoli; умер в 799) — герцог Неаполя в 755—767 годах, затем глава местной епархии в 766—799 годах. В его правление произошла переориентация Неаполя от Византии к папскому Риму. (ru)
- Ο Στέφανος ήταν Βυζαντινός αξιωματούχος, δουξ της Νεάπολης από τον Σεπτέμβριο του 755 έως το 766 και το 794, και Επίσκοπος Νάπολης την περίοδο 766 — 799. Ως ο πιο δραστήριος από τους ναπολιτάνους ευγενείς της εποχής, ο Στέφανος διορίστηκε στη θέση του δουξ από τον στρατηγό Σικελίας, όπου υπαγόταν τότε το Δουκάτο. Λίγο πριν το 766, ο Στέφανος διεξήγαγε πόλεμο με τον Δούκα του Μπενεβέντο Αρέχι Β', ηττήθηκε, και αναγκάστηκε να δώσει όμηρο τον γιο του Καισάριο. (el)
- Stefano II (wafat 799) merupakan seorang Adipati Napoli selama periode peralihan penting di dalam sejarah, dari tahun 755 sampai kematiannya. Ia digayakan Konsul eminentissimus dan merupakan seorang pemimpin aristokrat lokal ketika ia ditunjuk oleh Patrician Sisilia. Pada akhir pemerintahannya, melalui perpecahan dengan Kekaisaran Bizantium, Napoli praktis independen. Setelah abdikasinya, Napoli mengalami sebuah periode krisis sampai pemilihan pada tahun 840. (in)
- Stephen II (died 799) was the duke of Naples during an important transitional period in its history, from 755 to his death. He was styled as eminentissimus consul and was the leader of the local aristocracy when he was appointed by the patrician of Sicily. By the end of his reign, through a rupture with the Byzantine Empire, Naples was practically independent. After his abdication, Naples experienced a period of crisis until the election of Sergius I in 840. (en)
- Stefan II (? – zm. 799) był księciem Neapolu w latach 755 – 766. Panował podczas ważnego okresu przejściowego w historii księstwa. Był tytułowany eminentissimus consul i był przywódcą lokalnej arystokracji, gdy został wyznaczony przez patrycjuszy z Sycylii. Pod koniec jego rządów, ze względu na rozłam w imperium, Neapol praktycznie stał się niezależny. Po jego abdykacji Neapol doświadczał kryzysu aż do wyboru w 840. (pl)
- Стефан II (†799), неаполітанський дука (756—766), який володів титулом консула та був лідером місцевої аристократії на час призначення його патрицієм Сицилії. Близько закінчення його правління Неаполь був практично незалежним. У період, який тривав після його зречення та до обрання дукою Сергія I в 840 дукат пережив певну кризу. (uk)
|
| has abstract
| - Ο Στέφανος ήταν Βυζαντινός αξιωματούχος, δουξ της Νεάπολης από τον Σεπτέμβριο του 755 έως το 766 και το 794, και Επίσκοπος Νάπολης την περίοδο 766 — 799. Ως ο πιο δραστήριος από τους ναπολιτάνους ευγενείς της εποχής, ο Στέφανος διορίστηκε στη θέση του δουξ από τον στρατηγό Σικελίας, όπου υπαγόταν τότε το Δουκάτο. Το 761, ακολουθώντας την επίσημη πολιτική των βυζαντινών αυτοκρατόρων στο θέμα της εικονομαχίας, ο δούκας αρνήθηκε να δεχτεί τον επίσκοπο Παύλο Β΄, ο οποίος είχε διοριστεί από τον πάπα και ήταν υπέρ του προσκυνήματος των εικόνων. Το 763, στα γράμματά του, ο Στέφανος χαρακτήρισε τον , ως αρχηγό του, "σεβάσμιο πατρίκιο και πρωτοστρατηγό". Ωστόσο, ήδη το 764, ο Στέφανος αρνήθηκε να συμμορφωθεί με τους νόμους κατά του προσκυνήματος των εικόνων και δέχτηκε τον Επίσκοπο Παύλο Β'.. Λίγο πριν το 766, ο Στέφανος διεξήγαγε πόλεμο με τον Δούκα του Μπενεβέντο Αρέχι Β', ηττήθηκε, και αναγκάστηκε να δώσει όμηρο τον γιο του Καισάριο. Το 766, η Νάπολη χτυπήθηκε από επιδημία πανώλης, η οποία αφαίρεσε τη ζωή πολλών κατοίκων, συμπεριλαμβανομένου, ενδεχομένως, του επισκόπου Παύλου Β'. Οι Ναπολιτάνοι εξέλεξαν τον Στέφανο ως νέο επίσκοπο τους, πήγε αμέσως στη Ρώμη και χειροτονήθηκε από τον Πάπα. Έχοντας γίνει επίσκοπος, ο Στέφανος ήδη το 767 παραιτήθηκε από το δουκάτο υπέρ του γιου του Γρηγόριου , και μέχρι το θάνατό του ήταν επικεφαλής της Επίσκοπος Νάπολης. Όταν ο Γρηγόριος πέθανε το 794, ο Στέφανος κυβέρνησε και πάλι τη Νάπολη για λίγους μήνες μόνος του, και στη συνέχεια έγινε συν-αντιβασιλέας του γαμπρού του Θεοφύλακτου. Ο Στέφανος πέθανε το 799. Ο διάδοχός του στην επισκοπική κατάταξη ήταν ο Παύλος Γ΄ ο νεότερος. Παιδιά του ήταν ο Γρηγόριος Δούκας της Νάπολης 766-794, ο Καισάριος (γεννημένος το 762) αναφέρεται ως ο praefectus urbi της Νάπολη και η Ευπραξία σύζυγος Θεοφύλακτου Δούκα της Νάπολης 794-801. (el)
- Étienne II de Naples (né vers 725, mort en 799) fut duc de Naples pendant 12 ans de 754/755 à 766/767 puis évêque de Naples pendant 33 ans de 766 à sa mort. (fr)
- Stefano II (wafat 799) merupakan seorang Adipati Napoli selama periode peralihan penting di dalam sejarah, dari tahun 755 sampai kematiannya. Ia digayakan Konsul eminentissimus dan merupakan seorang pemimpin aristokrat lokal ketika ia ditunjuk oleh Patrician Sisilia. Pada akhir pemerintahannya, melalui perpecahan dengan Kekaisaran Bizantium, Napoli praktis independen. Setelah abdikasinya, Napoli mengalami sebuah periode krisis sampai pemilihan pada tahun 840. Pada awal pemerintahannya, Napoli masih menjadi wilayah adipati Bizantium yang setia, yang para adipatinya ditunjuk oleh kaisar. Oleh karena itu, pada tahun 761, ia ditolak masuk ke utusan kepausan, , saingan Ikonoklasme kemudian mencengkeram dunia Bizantium. Stefano tidak lebih dari seorang pendukung Ikonoklasme daripada kaisar itu sendiri. Pada saat itu, Stefano menyebut Antiochos, kepala keluarga Sisilia maharaja teknisnya, sebagai "raja kami" dan "yang mulia Patrician dan Strategos" (763). Namun pada tahun 764, Napoli telah membuang Ikonoklasme dan Paulus dapat mengambil kepausannya. Setelah 12 tahun memerintah dengan damai, dimana ia mendapatkan popularitas dengan rakyat, suatu wabah menyerang kota Napoli dan menghancurkan rakyat dan klerus, termasuk uskup itu sendiri. Rakyat menuntut Stefano sebagai uskup. Ia segera mencari paus di Roma dan disucikan. Meskipun ia berhenti menjadi adipati, ia terus bertindak sebagai uskup selama 33 tahun dan ia memindahkan provinsi itu kepada putranya Gregorio. Ia memiliki 2 orang putra lainnya, yang bernama Cesare, yang meninggal pada usia muda, dan Teofilatto. (in)
- Stephen II (died 799) was the duke of Naples during an important transitional period in its history, from 755 to his death. He was styled as eminentissimus consul and was the leader of the local aristocracy when he was appointed by the patrician of Sicily. By the end of his reign, through a rupture with the Byzantine Empire, Naples was practically independent. After his abdication, Naples experienced a period of crisis until the election of Sergius I in 840. At the beginning of his reign, Naples was still a loyal dukedom of the Byzantines, her dukes appointed by the emperor. In 761, therefore, she denied entry to the papal envoy, the , an opponent of the iconoclasm then gripping the Byzantine world. Stephen was no less a supporter of the iconoclasm than the emperor himself. At that time, Stephen addressed Antiochos, the patrician of Sicily and his technical overlord, as "our lord" and "most excellent patrikios and protostrategos" (763). By 764, however, Naples had thrown off iconoclasm and Paul was able to take up his see. After twelve years of peaceful government, during which he gained much popularity with the people, a plague hit the city of Naples and decimated the citizenry and the clergy, including the bishop himself. The people acclaimed Stephen as bishop. He immediately sought out the pope in Rome and was consecrated. Though he ceased to be duke, he continued to act as bishop for thirty-three years and he transferred the duchy to his son Gregory. He had two other sons, named Caesar, who died in the flower of youth, and Theophylactus. (en)
- Stefan II (? – zm. 799) był księciem Neapolu w latach 755 – 766. Panował podczas ważnego okresu przejściowego w historii księstwa. Był tytułowany eminentissimus consul i był przywódcą lokalnej arystokracji, gdy został wyznaczony przez patrycjuszy z Sycylii. Pod koniec jego rządów, ze względu na rozłam w imperium, Neapol praktycznie stał się niezależny. Po jego abdykacji Neapol doświadczał kryzysu aż do wyboru w 840. Na początku jego rządów Neapol był wciąż wiernym Grekom księstwem a jego książęta byli wyznaczani przez cesarza. Dlatego w 761 zabronił wstępu papieskiemu wysłannikowi , który był przeciwnikiem ikonoklazmu, trzymającego grecki świat. Stefan wspierał ikonoklastów nie mniej niż sam cesarz. W tym czasie Stefan zwracał się do Antiochosa, patrycjusza z Sycylii i swego technicznego zwierzchnika, jako ""naszego pana" i "najznakomitszego patrycjusza i protostrategosa" (763). Jednak do 764 Neapol odrzucił ikonoklazm iPaweł mógł objąć swe biskupstwo. Po dwunastoletnich pokojowych rządach, podczas których zdobył wielką popularność wśród ludu, miasto nawiedziła dżuma i zdziesiątkowała obywateli i duchowieństwo, włącznie z samym biskupem. Lud obwołał Stefana biskupem. Natychmiast odszukał papieża w Rzymie i został konsekrowany. Chociaż przestał być księciem, to dalej działał jako biskup przez trzydzieści trzy lata, a księstwo przekazał synowi Grzegorzowi II. Miał jeszcze dwóch synów: Cezara, który zmarł w młodości i Teofilakta. (pl)
- Stefano II di Napoli (VIII secolo – 799) è stato un vescovo bizantino, Duca di Napoli dal 755 al 766, in un periodo di transizione molto importante per la storia della città. (it)
- Стефан II Неаполитанский (англ. Stephen II of Naples, итал. Stefano II di Napoli; умер в 799) — герцог Неаполя в 755—767 годах, затем глава местной епархии в 766—799 годах. В его правление произошла переориентация Неаполя от Византии к папскому Риму. (ru)
- Стефан II (†799), неаполітанський дука (756—766), який володів титулом консула та був лідером місцевої аристократії на час призначення його патрицієм Сицилії. Близько закінчення його правління Неаполь був практично незалежним. У період, який тривав після його зречення та до обрання дукою Сергія I в 840 дукат пережив певну кризу. На початку правління Неаполь все-ще був лояльним до Візантії, де на той час панувало іконоборство. У 761 Стефан не прийняв призначеного папою Римським єпископа Неаполя , який був противником іконоборства. Пізніше Стефан відмовився від підтримки цього напрямку в релігії, а тому в 764 єпископ Павло зайняв свій престол. Після 12 років мирного правління Неаполь вразила чума, після епідемії якої населення міста зменшилось у 10 разів. Від цієї хвороби помер і єпископ Павло. Містяни проголосили дуку Стефана своїм єпископом. Стефан зрікся престолу та був висвячений єпископом папою, передавши правління своєму синові Григорію. Він мав ще 2 синів — Цезаря та Феофилакта. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)